Прип’ять: 30 років порожнечі (фоторепортаж)

Надто багато років минуло з того страшного дня, коли місто залишили його мешканці. Тоді людям обіцяли, що за два-три дні вони зможуть повернутися у свої домівки і все навколо знову стане звичним і знайомим… «То було доцільне, правильне, корисне введення в оману, - твердили тодішні очільники різних урядових організацій, - ми наказали мешканцям взяти із собою тільки документи й речі першої необхідності. Якби ми сказали, що це назавжди, то почалася б паніка, а люди стали б збирати стільки речей, що у нас забракло б транспорту щоб усе це вивезти».

Знаки, що попереджають про радіаційну небезпеку. Хоча загалом у місті фон приблизно дорівнює такому, як і в Києві, окремі небезпечні місця ще залишилися й там радіація йде "плямами". 

Перші роки після Чорнобильської трагедії ще існувало переконання, що поступово життя повернеться сюди, але результати вимірювань показників радіаційного забруднення розвіяли цю надію. Декілька наступних століть зона відчуження залишатиметься непридатною для проживання людей.

Пам’ять про трагічні події поступово стирається, а Прип’ять поповнила список найвідоміших у світі міст-привидів.

Це місце приваблює своєю загадковістю, незвіданістю й легендами, що поширюються навколо нього.

Час неначе зупинився, а радянська символіка підсилює сумну картину декадансу.

Квартири у багатоповерхівках абсолютно порожні. Всередину заходити страшно: підлога, стіни - все скрипить і хитається. Стеля осипається. Коли людей евакуювали, вони залишили практично всі речі, але потім мародери не залишили навіть кахельної плитки... Був випадок на початку 1990-х у Сєвєродонецьку: один господар придбав недорого практично нові меблі ("стінку"), але така "бросова" ціна його потім засмутила та він покликав знайомого з дозиметром. Виміряли фон, і на цій "стінці" прибор просто зашкалював! Хтозна, де тепер усі розкрадені речі та в чиїх оселях це все "фонить".

 Вивозити домашніх тварин мешканцям суворо заборонили.

Алеї, якими колись гуляли містяни, густо поросли деревами й кущами. 

Будівля колишнього палацу культури "Енергетик".

Розкрадено і знято все. Залишилися тільки стіни, плити перекриття і сходові клітини.

На сцені актової зали.

Прямо з підлоги ростуть молоді дерева.

Труби, лічильники, батареї - це давно знято й розкрадено.

Картини на стінах, уламки старих меблів і сухі корені невідомого дерева в кадці (праворуч). Саме дерево, як видно, для чогось було рівненько спилено. 

Тільки вітер тут постійний житель.

Ресторація, побудована за типовим проектом. 

Щити, на яких колись була різна наочна агітація та оголошення.

Готель "Полісся".

Ще фото міських пейзажів.

"Хай буде атом робітником, а не солдатом". 

- Коли нас евакуювали, - розповідала колись моя сусідка в Донецьку, - казали, що проживемо щонайменше декілька місяців. Таку дозу радіації ми прийняли... Потім "дарували" нам ще роки три-чотири... Тридцять років минуло, а ми все живемо і сумуємо за домом...