Кияни, вам – отруйної водички

Київрада зробила оригінальний «подарунок» місту, пробуривши свердловину для забору води на місті стоку стічних вод та проходження каналізації від низки наукових інститутів, у тому числі – Дослідного заводу спецелектрометалургії Інституту електрозварювання Патона та ядерного реактору. Вкоротити віку киянам і змусити помирати від раку – ніхто не замислювався про це, коли перемогли гроші.

На паркані Інституту фізики НАН України висить красномовний транспорант, який промовляє до перехожих, що будівництво біля реактору – злочин.

Поряд простягаються будинки, в яких давно і спокійно живуть люди – вчені, які знають, що небезпеки від дослідницького реактору не буде, поки не порушувати встановлені нормативні обмеження для забудови та санітарно-захисну зону.

Ще влітку 2015 р., коли у столиці здійнявся гучний скандал навколо будівництва житлових будинків у санітарній зоні ядерного реактору, народний депутат Борислав Береза вважав, що це може призвести до техногенної катастрофи, аналогічної Чорнобилю. Питання протидії корупції, незаконній забудові та подальшому дерібану ласих шматків київської землі були серед пріоритетних у його передвиборчій програмі на посаду мера. На той час будівництво пригальмували. Однак вибори минули, і все пішло у забуття.

Так і хочеться запитати: агов, Ви де, пане Березо? Ваші гасла були так само популістичні, як і у інших кандидатів?

Але ж вибори будуть ще. І на них голосуватимуть люди. Звісно ті, хто доживуть.

В день виборів першого туру мешканці навколишніх будинків, хто йшов на виборчу дільницю, бачили, що біля забутого всіми бювету на розі вул. Лисогірської і пр. Науки з’явилася бурова установка. Після виборів вона зникла, а перед другим туром з’явилися таблички, що міські комунальники браво розпочинають роботи по бурінню свердловини і відновленню бювету.

Хтось, зі знаючих, дивувався – до цього бювету постачалася вода з артезіанської свердловини, власником якої є Інститут ядерних досліджень. Яка тут може бути «нова» свердловина з «цілющою питною» водою, забір якої буде здійснюватися фактично зі стічної канави?

Короткий ліричний відступ: про ягоди-потвори. Мої родичі все життя прожили в Києві, на вулиці Добрий шлях (приватний сектор) – це вище того місця, де розташовано бювет. Як же заздрили сусіди по вулиці тим, хто жив нижче, по вул. Лисогірській – у них полуниця родила розміром з невеличке яблуко. І ми бігали купити те диво до Інституту кібернетики, де вправні городники з Лисогірської приносили продавати свої врожаї під час обідньої перерви!

Полуниця «розліталася» з шаленою швидкістю, а самі садівники раділи:

- Це все завдяки реакторові в нас така крупна полуниця, якої ніде більше нема!

Дійсно, аналогів такій полуниці не було ані на Київщині, ані в південних областях нашої країни.

Зараз у будівлі колишніх корпусів Інституту кібернетики розташована інша установа.

Бювет знаходиться поряд – на розі вулиці Лисогірської на перетині з проспектом Науки.

Це був один з найбільш популярних бюветів столиці, але зараз він не працює: труби, якими підводилася чиста питна вода, внаслідок тривалої експлуатації вийшли з ладу, вода перестала відповідати санітарним нормам і власник бювету – Інститут ядерних досліджень (ІЯД), - бювет закрив. Більшість містян стали їздити до джерел монастиря, що на Голосіївській пустині.

Бюветом і комунікаціями і зараз опікується ІЯД. Власне, для того, щоб запустити його знову, потрібно лише замінити труби, які постачають чисту джерельну воду здалеку, майже звідти, де й монастирські джерела. За підсумками журналістського розслідування, з джерел київради, влітку 2015 року дехто з представників цього поважного органу місцевого керування звертався до керівництва інституту з пропозицією прийняти особисту участь у вигідному проекті з «ефективного використання» 1 млн. грн. коштів міського бюджету на відновлення бювету. Зустрічна пропозиція просто замінити труби від існуючого джерела, що не більше 200 тис. грн., тобто у п’ять разів дешевше, була відкинута чиновниками без обговорення. На щастя, керівництво ІЯД категорично відмовилося від цієї пропозиції, зважаючи на реальну небезпеку для людей від вживання такої води.

Отже, влітку було неможна бурити свердловину, а з настанням зими роботи таки розпочалися.

Саме місце загороджено парканом, але свердловину вже пробурено, роботи тривають.

На те, що обійшлося б у 200 тисяч, вирішили витратити майже мільйон гривень. А боротьба з корупцією? – Ні, не чули…

Можна припустити, що представники влади не знають про небезпеку, але ж вчені?! Хотілося б взнати, що примусило керівництво Інституту ядерних досліджень змінити своє рішення?

Місце під ліхтарями на кшталт альтанки – там розташовані насоси, а зараз збираються любителі випити чарку.

Місце розташовано у низині – під Багриновою горою, до нього ведуть вельми симпатичні алеї.

Тому до стічної канави, котра на наших очах перетворюється на новий бювет для жителів і гостей столиці, стікаються небезпечні підземні стоки одразу з декількох об’єктів, які працюють з радіоактивними та хімічними речовинами – це дослідницький реактор Інституту ядерних досліджень НАН України, лабораторії Інституту фізики, дослідне виробництво Інституту електрозварювання, інші об’єкти сусідніх установ, які працюють у галузі хімії й фізики та у своїх лабораторіях використовують реактиви, що мають отруйну дію. Ґрунти в цій місцині вже давно ввібрали в себе всю таблицю Менделєєва в дозах, яких вистачить не на одне покоління.

А, це ще не все – про каналізацію не забутьте, бо всі промислові стоки скидають саме туди. А про цілісність наших каналізаційних труб вже можна і не згадувати.

Судячи з того, що роботи тривають, відкриття відбудеться незабаром. Кому «цілющої» водички? До того часу сніжок потане, води прибавиться, вистачить всім...