Справа Борісова

«Краще помилитися у милосерді, ніж у страті. Краще помилково виправдати винного, ніж відправляти на ешафот невинного…» – Pauluskp.

Обвинувальний акт – на 13 сторінках. 

У кінці, на с. 12 зазначено: «Інтереси підозрюваного представляє захисник – адвокат Святогор О.А.».

Адвоката Олексія Святогора я знаю давно і поважаю саме як професіонала своєї справи. Це попри те, що по роботі ми з ним перебуваємо по різні сторони «барикад». Знаю Олексія і як справжнього патріота України – він це довів ще за часів Майдану. Він разом з нами тепер допомагає армії, до того ж, здає кров для поранених бійців. А оскільки Олексій – ще і мій добрий друг, то ця новина мене вразила... Ніколи не подумала би, що він стане захищати сепаратистів.

Втім, була у мене думка, що тут не все так однозначно. Інакше не взявся би Святогор… Та й між друзями, погодьтеся, не може бути нерозв’язаних питань. Всі питання можна обговорювати, а непорозумінь треба уникати.

Була у справах у Шевченківському районі, завітала до його офісу.

- Олексію, це я чогось не розумію, чи дійсно сепаратистів треба захищати? І як тобі новий закон про амністію?

- Якщо цей закон нарешті буде підписано, то під амністію підпадатимуть саме такі особи, як Борісов… Та і Штепа теж. Якось я про це вже писав. Але ж проблема в тому, що наразі той закон так і не підписав Голова Верховної Ради. Ну хіба це серйозно?! Ухвалили закон – підписуйте. Або не приймайте взагалі. Це ж не іграшки… Верховна Рада могла би опікуватися іншими справами, створювати інші закони, що дійсно потрібні – хоча би про захист пенсіонерів та інвалідів. Але ж вона цей приймала! Було витрачено час, кошти – заради чого? Щоби його потім не підписувати? Що за безлад? Народ чому на Майдані стояв, за що стільки людей полягло? Хто скаже «проти Януковича», будуть неправі, адже вони того Януковича жодного разу в житті не бачили. Народ боровся проти свавілля ментовського, проти свого дільничного, податківця, пожежника… Було б усе класно на місцях – то хто б там, у дідька, вийшов! До речі нагода яка була, га? Спочатку створили гасло «ми йдемо до Євросоюзу», задекларували, а потім – раз, і вже «до біса, ми передумали, умийтеся». Зміна вектору та виставлянні всіх ідіотами була приводом для Майдану. Приводом! Аж тут – ті саме «граблі»: «ми прийняли, ура!», і потім, тихенько – «йдіть до біса». А не вийде так, ні… Або ми будемо працювати всі разом, як єдиний механізм, або розвалимо остаточно державу.

- І в цьому ти абсолютно правий, Анатолійовичу, - погодилася я, -  сєпари бачать гарантії своїх «косяків» - за це їх звільнять, а тому далі розважаються.

- Ото ж, Катю… Я дедалі більше схиляюся до думки, що це було зроблено навмисно, свідомо – такі собі забавки для підігріву ситуації… Я ж сепаратистів захищаю, так вони мені розповідають реальні ситуації: стояв блокпост у Слов’янську, на ньому крутилися стрілки-бандити. Прямує повз них їхній знайомий із села, Васько, отже «привіт-привіт, як справи», туди сюди… Цей недоумок пару разів проходив блокпост, стояв поряд, просто балакав зі своїми односельцями. Та як інакше? Зброї у руках він не тримав, у терактах участі не брав. Потім АТО підійшла, а цей йолоп залишився, тому що нічого поганого не робив. Прийшли наші та за наводкою патріотів «він був на блокпосту, стояв і розмовляв, він з ними знайомий» закрили, «паяють» йому некоректну маячню на кшталт пособництва терористичній організації – стаття 258-3. І він сидить. Фактаж того, що спілкувався, та можливо, колись цигарками пригощав або підвозив когось – не заперечує… Але нащо його судити? Ми тільки більше шкоди наробимо, коли будемо брати весь цей спам. Після такого всі, хто будуть звільнені нашими на території проведення АТО, будуть тупо тікати слідом за справжніми терористами, тому що за пособництво будуть садити. Ми людей заганяємо до «мишоловки», а різна паршива слідачня буде старатися, вислужуватися… Просто я мислю, як юрист: закон ухвалили – тоді підписуйте, не тримайте його «вісяком», навіщо? Я би на місці сепаратистів, знаючи, що такий закон є, і далі допомагав би своїм колегам, З прапорами, скажімо, стояв би, їжу носив, патріотів зливав, адже закон підпишуть і мені мої «косяки» вибачать. Або не варто було приймати його взагалі, якщо на те пішло… Розумно ж треба діяти, гнучко, системно!   

- Борісова, а також і Штепи, справи вже передано до суду. До того ж, за статтями, що підпадають під амністію… Тому чим скоріше цей закон підпишуть, тим менше мені зайвого клопоту. Ну, і я навіть позов проти Турчинова подав уже – чом не підписує? І ось таку відповідь мені надіслали…

- Ладно, - кажу я, - зараз навіть готова визнати й те, що винні не Борисов і Штепа, а російська верхівка. З ними боротися – то все одно, що битися з вітрильниками. Я не виправдовую Штепу, але припускаю – те, що вона накоїла, сталося через її тупість. То єдина причина.

- Вона і клянеться, що нічого такого не було. І Борисов теж. Він узагалі нормально тримався в цих умовах.

Відверто кажучи, навіть мене від такої відповіді покоробило. Вангуючи початок великого Штепосрачу, я все одно не стала мовчати:

- Так а хто, як не Штепа, обслуговував терористів у Слов’янську?! Чи не вона спочатку казала «ета наши, нармальниє рєбята», а потім верещала, що її взяли в заручники терористи?! Чи це всім наснилося? Огидна стара ідіотка з короною на голові, опудало, тварюка…

- Штепа нам просто всім не подобається, тому що вона стрьомна та несимпатична тітка. А я спілкувався – нормальна… Сто разів зарікався не судити про людей за їхньою зовнішністю – це фатальна помилка, якої можна припуститися! Сам неодноразово переконувався в тому, що між сприйняттям людини й тим, що вона являє собою насправді, може бути величезний розрив, прірва! Зараз Штепа дуже сильно схудла – вона нижче за мене зростом і зараз за комплекцією вже стала майже така, як ти. У кімнати для допитів, поки ми з Борісовим сиділи, слідчого кудись відіслали, так вона заходила із сусідньої кімнати, обіцяла Борисову пиріжків увечері передати (чи торта, не пам’ятаю вже) та переймалася, щоби дорогою контролери не зжерли. Вона сильний мотиватор, на високому підйомі духу, непогана аура в неї. Так от насправді… Я взагалі дивлюся та зайвий раз доходжу висновку, що у тюрмах сидять загалом вельми солідні люди.

- Правда, там іноді трапляються дуже інтелігентні люди. Особливо серед шахраїв – ти знаєш, як я сама полюбляю працювати саме з таким контингентом. А взагалі, відбувається таке: коли треба «кинути кістку» громадськості і зробити якийсь показовий суд, то перед цим обраній на роль цапа-відбувайла людині створюють певний негативний імідж. Щодо Борісова, то наскільки я пам’ятаю, там найбільше старався Ляшко – і мером-зрадником його називав, і ще багато чого, - пригадала я, - але з матеріалів справи взагалі не зрозуміло, хто і як затримував Борісова?

- Та як… Впіймали у Бердянську, тупо… Мішок на голову, руки зв’язали, до Запоріжжя переправили автівкою, потім – на літак і до Києва. Він дорогою попросився до туалету, так його вивели, вистрелили проміж ніг і сказали: «будеш бунтувати – промахнемося»… Спочатку привезли до Василькова, там провели щось схоже на допит… По телеку ще показували, пам’ятаєш?

- Це коли йому наказували «вставай на коліна перед народом України»?

- Так… Далі відвезли його до ментів. Ті почали проводити свій допит – Борисов пішов у «несознанку». Слідчий погрожував: «або кайся і говори, або віддаю тебе «Айдару» - вони назад привозили вже із простреленими ногами, люди все визнавали»…

Досі не можуть з’ясувати, хто його затримував і на яких підставах, в офіційних документах згадуються різні назви, в тому числі «Шахтарськ». Отже, Борисов просто опинився на допитах у МВС, а звідки – невідомо.

- Але я захищаю Борисова, - розповідає далі Олексій, - тому що більш порядну та високоморальну людину складно знайти!

- Олексію, ти знущаєшся чи то серйозно?! Яка моральність?

- Добре, поясню. Почнемо з того, що за таких умов, коли буде реалізовуватися принцип «ніхто не повинен уникнути покарання», слід садити всіх, за будь-які дрібниці: стояв біля блокпосту, ходив на референдум, махав прапорами… Це сотні тисяч людей. Вибірково судити, - цього можна, а того неможна, - це неправильно. Тому різну покидь таки треба відсіяти, скинути цей баласт, а дійсно небезпечних типів – убивць, загарбників, терористів, стрілків тощо, треба залишити, сконцентрувавшись на них. Адже знаючи наші правоохоронні органи, зрозуміло, що інакше вони будуть прискіпуватися до всіх.  

Ще таке розкажу тобі про мого «бандита»… У Борісова є дружина. Молода, дуже приємна жінка, раніше у ментовці працювала. Вони разом мають справжнє захоплення – робити всілякі добрі та корисні справи, зокрема допомагати дітям-сиротам.

Одного разу, а саме це сталося 2009 року, коли Борісов і його дружина їздили по дитячих будинках і роздавали дітям подарунки, іграшки тощо, в одному з цих закладів до них підійшла дівчинка років чотирьох і прямо попросила: «будь ласка, всиновіть мене!»…

Це я так, по-жлобськи зараз тобі переказую, але в якій то було формі – я сльозами обливався у прямому сенсі.

Отже, рішення було прийнято за дві хвилини. Вони її вдочерили, по суду. Зараз їй вже років десять, я її бачив – прикольна мала!

Щодо мене – не можу сказати, чи багато людей, які взяли б маля з дитячого будинку, та ще й у чотирирічному віці; до того ж, існують упередження про «не тих дітей» та «хтозна, ким були її батьки»…

- А я би взяла, - не роздумуючи, відповідаю я, - знаєш, чому? До біса упередження! От чим ці дітлахи в дитячому будинку, якщо вони, до того ж, здорові, не інваліди і не страждають вродженими патологіями – відрізняються від інших? Хіба вони винні в тому, що з якихось причин залишилися без батьків?

- Та й сам узяв би, якщо відверто. Народ збожеволів просто, сказився на цій темі…Кіпеш не вщухає: всіх, на кому стоїть тавро зрадника – різати, показово розстрілювати, вішати тощо.

Це для мене наче незбагненне… Було. Але потім, ураховуючи те, що я в той час читав Канта й серйозно зацікавився його доказами буття бога... Певною мірою, ці моменти співпали, адже останній випадок показав, що бог таки є.

Ось так мене зворушило… Зачепило настільки, що тепер навіть така твердолоба скотина, як я, після четвертого келиха пива починаю міркувати про Канта, філософію, про докази різні та розумію при цьому, чому навіть сам Шопенгауер, - недоумок і псих, - шанував Канта, як найвидатнішого з людей, що жили на землі… Про Канта розповісти?

- Про Канта? Та я ж зараз почну викладати свої контраргументи щодо Шопенгауера, котрого ти зараз назвав психом, й цитувати «Ранішню зорю».   От візьмемо ситуацією із дитячими будинками.

Всі люди, які вважають себе доброчесними, щоб підкреслити свою доброчесність ще більше, люблять про це поміркувати. Так заведено – поговорити про це, продемонструвати свою ерудицію і «громадянську позицію», але на цьому зазвичай все і закінчується. Максимум, що робиться сьогодні для сиріт – це спонсорська допомога і шефство (останнє, найбільш показне й безглузде, зазвичай слугує меті піару відповідної структури або її цинічного керівника). При цьому ніхто, як правило, не замислюється з того, який слід залишає в душі такого підростаючого громадянина відсутність сімейного тепла, підтримки та турботи. Душевна порожнеча... Цього не згладити і не виправити ніякою релігією, скільки б не старалися ті, що безперервно крутяться в цьому середовищі, священнослужителі всій можливих мастей.

Воно, сирітське, коріниться дуже глибоко, а тому одразу не помітно; тільки воно ще сильніше озлоблює, вбиває віру в людей і штовхає на слизький шлях. Адже всім відомо, що випускники інтернатів надалі нерідко поповнюють ряди мешканців колоній, стають наркоманами, спиваються і не доживають до старості. Так трапляється не з усіма – тут є винятки, але з іншого боку, відбувається це не так вже й рідко, адже природа не терпить порожнечі, а в утворений внутрішній вакуум каламутним потоком ллється без розбору все, для чого там знайдеться місце... Але що було би більшим егоїзмом: народити і виховувати власну дитину, прищеплюючи їй заодно і переконання в тому, що проблема сирітства стосується лише держави, або дати шанс маленькій людині (нехай і не рідній) знайти родину і стати по-справжньому щасливою? Друге, звичайно ж, складніше: адже для цього, крім колосального терпіння, потрібна ще й любов… Все те цікаво, але давай краще наступного разу – мені ж сьогодні ще їхати на наступний суд, за годину маю встигнути…

Олексій раптом про щось замислився, та потім відповів:

- Я суперечу сам собі, адже кажу, що не можна судити людей за зовнішністю, за загальним своїм враженням, а тут – вчиняю саме так. Щоправда, погодься, Катю, не за враженням, а за справами. Файний він дядько – Борисов. І дружина його. І дитинка. Але ж у мене мислення юридично-формальне… Дитина – це не обставина, що дозволяє знімати відповідальність. Це може бути лише особливим фактором, пом’якшувальною обставиною, але не в цих відносинах. Я ж іду трохи далі, та намагаюся довести, що злочину в принципі не було… одночасно підстраховуюся Законом. І ще є пара козирів у рукаві, дуже глибокому. Вони не секретні, просто довго розповідати ці тонкощі гри… Неправильно це – робити те, що робить зараз рідна держава. Хрєнь це все. Я найлютіший ворог ментів-даішників, стільки їм крові попив (та й вони мені теж), але ж коли міліціянти попросили захистити рядових за те, що ті нібито «торбили» Автомайдан – я взявся. А там по бєспрєдєлу тупо розпочалося знову: лемент, зойки, крики «всіх покарати»… Не можна ж так роками розкидатися – «дати йому 10 років» і так далі. Просто – неможна. Не мій це категоричний імператив – по Канту!

…Все, тепер можете вважати, що і я захищаю сепаратистів. 

Але тоді від мене теж питання до ура-патріотів, у їх дусі: що треба робити очільникам місцевої влади, коли російські окупанти і терористи руйнують українські міста, де щодня гинуть мирні мешканці та воїни-захисники?

Правильно, відпочивати у Києві. Одіозні регіонали з Донецька та Луганська – Рінат Ахметов, Олександр Лук’янченко, Олександр Бобков, Арсен Клінчаєв та інші вчиняють саме так.

Володимир Пристюк та Валерій Голенко (на момент проведення травневого референдуму, відповідно, голова Луганської ОДА голова Луганської облради), накази яких виконував Борісов, досі на волі.

Справжніх пособників терористів ніхто не чіпає.