Архив журналиста

1755   2

Дивна річ – генетична пам’ять. Стерти її неможливо, переписати не вдасться теж. Інколи може здаватися, що вона спить роками чи навіть десятиліттями, а потім, - за певних обставин, - несподівано пробуджується.

Сьогодні основні заходи відбулися на території Національного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні»


Він розташований на березі Дніпра – від станції метро «Арсенальна» треба пройти пішки приблизно 10 хвилин.


Це місце зазвичай популярне для проведення весільних фотосесій – дорогою зустрілися, щонайменше, п’ять пар.


Далі розташований інший комплекс – Музей історії Великої вітчизняної війни.


На його території, зокрема, встановлено пам’ятник легендарному українському льотчику-асу Івану Кожедубу.


Державний музей «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» було створено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2009 року №435-р на підставі наказу Українського інституту національної пам’яті – центрального органу виконавчої влади, від 8 липня 2009 р. №75.


Статус національного надано Указом Президента України від 18 лютого 2010 р. № 188 «Про надання Державному музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» статусу національного».

Напевне, багато хто пам’ятає, як у 2010 році, коли Президентом України був Янукович, Український інститут національної пам’яті було ліквідовано як центральний орган виконавчої влади. Наступного, 2011 року, Розпорядженням Кабінету Міністрів України 133-р від 14 лютого 2011 року Музей віднесено до сфери управління Міністерства культури.

Щодо історії зведення меморіального комплексу, то 28 листопада 2006 року прийнято Закон України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», що офіційно визнає Голодомор 1932–1933 років актом геноциду українського народу та передбачає спорудження Меморіалу пам’яті жертв голодоморів в Україні.


Навколо місця проведення заходів сьогодні було багато військових, які забезпечували громадський порядок, а також не менше й інших осіб у цивільному одязі, що патрулювали територію. Рух на вулиці було перекрито. Для того, щоби потрапити на територію Меморіалу, всім довелося проходити крізь арку з металошукачем і пред’являти для контролю особисті речі. «Напевне, чекають когось із високих гостей», - гадала я, і тільки потім, з розмов таки дізналася, що чекають на Президента, Прем’єр-міністра та інших гостей. І взагалі, я ж приїхала сюди не для того, щоби на них дивитися, а заради вшанування пам’яті загиблих, адже і мою родину це лихо не обійшло стороною.  

Початок заходів було анонсовано на 15-00 год. Ще задовго до початку на території Меморіалу зібралися декілька тисяч людей.



Першими прибули представники духівництва.


Щоправда, час плинув, а наразі нічого не розпочиналося. Всі чекали. Минуло ще півгодини. Аж тут одна маленька дівчинка, що разом зі своєю мамою стояла неподалік від мене, вголос питає:

- А чому без президента не можна розпочинати?

Років вісім-дев’ять їй. Не чула, що відповіла її мати, але питання було дуже хороше.

- Ні, от насправді, - продовжує обурено ця дитина, - президент узагалі повинен був першим сюди приїхати!



На початку виступали представники різних релігійних конфесій.

Потім виступив з промовою Президент.

 

Він згадав про історію прийняття Закону України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", а далі його промова стала більш емоційною.


Потім було оголошено загальнонаціональну хвилину мовчання.

Найбільш зворушливою частиною сьогоднішніх заходів стало запалення свічок пам'яті. Велика колона рушила навколо Меморіалу, і пропливали у вечірніх сутінках тисячі теплих, незгасних вогників. 


І в руках людей, які стояли навколо, теж світилися лампадки та свічки.


...У 30-ті роки минулого століття українських селян, які не мали паспортів, не вважали за людей. З цієї причини складно встановити точну кількість жертв голодоморів і політичних репресій: за різними оцінками називають цифри від 4 до 10 мільйонів людей.

Сьогодні значну кількість громадян, які мають український паспорт, вже вважають за нерезидентів.   

Цікава й непередбачувана ця річ – генетична пам’ять… 


4

    • 0
      ... .62.21
      Аноним
      2014-11-22 20:42:38
      Очень верно подмечено: "...У 30-ті роки минулого століття українських селян, які не мали паспортів, не вважали за людей."
      Сегодня можно написать: "...У 2014 році українських громадян, які мають паспорти з пропискою у зоні бойових дій, "патріоти" не вважають за людей та підтримують план по впровадженню голодомору для пенсіонерів."
      • 0
        ... .97.74
        Аноним
        2014-11-23 14:41:37
        Знаєте, історія циклічна. І її події неоднозначно тлумачаться. В Україні День пам'яті жертв Голодомору є уседержавним, і те, скільки людей прийшло до Меморіалу, показує відношення українців до тих подій. Проте, не зважаючи на те, що на Кубані також загинуло в ті часи багато селян, у Раші ця тема майже не обговорюється, а книги з історії, в яких висвітлюються ці події, перебувають навіть під забороною. Ось і зараз ми бачимо те саме. Однак, хочеться вірити, що колись так само викриється правда і з сучасними подіями...
        Комментировать через:
        Имя:
        Отправить
      Прямой эфир
      Яндекс.Метрика
      ©2012-2015 Блогер pauluskp Все права защищены.
      Использование материалов сайта разрешается только с указанием прямой активной ссылки на сайт.