Бабин яр і покинуте Єврейське кладовище

Сьогоднішню подорож до цього пам’ятного місця варто розпочати з одного старовинного кладовища. Точніше, з того, що від нього лишилося…

Вулиця Герцена, центр столиці. Неподалік – психіатрична лікарня, де проводять експертизи, зокрема складні – щодо встановлення осудності, ще поряд станція метро «Дорогожичі» й парк київського телецентру.

Склеп родини Качковських.

Вигляд з іншого боку.

Всередині склепу, на тих місцях, де були, ймовірно, надгробки, зяють пролами в підлозі – туди зараз скидають усе сміття, що навколо.

Мало хто бував тут, а тому мало хто бачив, як серед густої зелені тут із землі виступають вкриті мохом і пилом забуття кам’яні плити. Вони розкидані по всій лісосмузі; від плину часу на них майже стерлися написи, а більшість мармурових і гранітних плит потріскалися й заросли травою.

Мій супутник для чогось піднімає із землі два камінчики, один вкладає мені в руку. Виявляється, за старою традицією в євреїв є таке правило: коли відвідуєш місця поховання, прийнято класти на могилу камінь.

Воно невеличке зовсім, те кладовище…

Ця вся місцина і є Бабин яр.

 «…Це був величезний, можна навіть сказати величний яр – глибокий і широкий, як гірська ущелина. На одному краю його крикнеш – на іншому ледве почують.

Він знаходився між трьома київськими районами: Лук’янівкою, Куренівкою і Сирцем, оточений кладовищами, гаями й городами. По дну його завжди протікав дуже симпатичний чистий струмочок. Схили – круті, обривисті, іноді просто прямовисні, і в Бабиному Яру часто бували обвали. Втім, для тих місць він звичайний: правий берег Дніпра суцільно порізаний такими ярами, головна вулиця Києва Хрещатик утворилася з Хрещатого Яру, є Реп’яхів Яр, Сирецький Яр та інші, їх багато там…» - писав у своєму однойменному творі «Бабий яр» очевидець тих подій – український письменник Анатолій Кузнецов:

«…Два з гаком роки він був забороненою зоною, з дротом під високою напругою, з концентраційним табором, і на щитах було написано, що по всякому, хто наблизиться, відкривається вогонь.

Одного разу я навіть побував там, в конторі концтабору, але, щоправда, не в самому яру, інакше б цю книжку писав.

Ми тільки чули кулеметні черги через різні проміжки: та-та-та, та-та... Два роки з дня на день я чув, і це стоїть у моїх вухах сьогодні.

Під кінець над яром піднявся важкий, жирний дим. Він ішов звідти тижні зо три.

Зрозуміло, що коли все скінчилося, ми з другом, хоч і боялися мін, пішли дивитися, що ж там залишилося…».

Протягом 1941 – 1943 років тут було розстріляно більше ста тисяч людей – мешканців міста Києва та військовополонених.

Пам’ятник у центрі парку.

Місце біля пам’ятнику.

Рельєф цього місця змінився після подій 1961 року, що дістали назву Куренівської катастрофи, коли потужний селевий потік із Бабиного Яру крізь прорвану дамбу затопив Куренівку й призвів до численних жертв. Влада довгий час приховувала і применшувала масштаби та наслідки аварії. Інформація про куренівські події піддавалася жорсткій цензурі, багатьох загиблих ховали на різних кладовищах у Києві та за його межами, вказуючи в документах та в написах на могилах різні дати та причини смерті. Частина тіл так і залишилася не знайденою в товщі затверділої пульпи. Нині точну кількість жертв катастрофи встановити практично неможливо, але за оцінками київського історика Олександра Анісімова, це приблизно 1,5 тис. осіб.

Згодом через заповнену частину яру було прокладено дорогу з Сирця на Куренівку (частина нинішньої вул. Олени Теліги), влаштовано парк.

Біля одного з входів до парку.

На території тихо й загалом охайно.

Гарне місце для неспішних прогулянок у приємній компанії, особливо коли час проходе за цікавими розмовами про події та факти, з яких раніше я не все знала. Читати й чути виклад історії десь далеко – то одне, а от якщо прямо на місці подій це розповідає добрий друг, то і враження геть інше.     

Пам’ятник дітям, яких теж було розстріляно у Бабиному яру.

Вежа Київського телецентру, й декаданс поряд.

Перший камінь будівництва меморіального комплексу.

Цей камінь було закладено прямо на футбольному полі.

Колись, напевне, Алею праведників буде збудовано.

Зараз усе якось дуже скромненько та сумно.

Камені з написами «Голос брата твого волає до мене з-під землі» (фразу викарбовано по обидва боки – івритом і українською) поверх було пофарбовано в сірий колір, і від цього вони стали виглядати ще бідніше.   

Свого часу комітетом «Бабин яр» було розроблено і схвалено Концепцію створення державного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр», де було заплановано розв’язання низки проблем, які можуть негативно позначитися на процесі створення заповідника та його майбутньому функціонуванні. Однак загалом ця Концепція так і лишилася тільки на папері.

Нащадків тих, чиї залишки зараз покояться на Єврейському кладовищі, зараз теж немає серед живих. Адже в ті страшні дні винищено було цілі сім’ї, а родичі загиблих, навіть якщо вони десь є, так і не взнали про те, де загубилася доля їхніх рідних. Тепер нікому вимагати, нікому звертатися та нікому шукати правди.