Журналист Сергей Рахманин попытался понять, что получила и потеряла Украина в Минске:
Отже. Україна визнала, що не контролює частину власної території. Україна бере на себе соціальні зобов’язання та гарантує виплати з держбюджету населенню цих територій, не маючи на це реальних коштів.
Київ зобов’язується визнати результати майбутніх виборах на цих територіях (які вона не контролює) тобто обіцяє визнати легітимність переобрання захарченків, плотницьких et cetera, легітимність яких нині не визнає.
Київ дає згоду на формування неконтрольованими регіонами Донбасу загонів «народної міліції». Тобто фактично обіцяє узаконити зграї гіві, моторол, косогорів et cetera, які нині вважаються незаконними збройними формуваннями. Київ дає згоду на фактичне призначення ворохобними регіонами власних суддів та прокурорів, тобто обіцяє їх легітимізувати, не маючи змоги їх контролювати. Київ готовий «сприяти транскордонному співробітництву» неконтрольованих територій з Росією. Якщо це (вкупі з призначенням власних прокурорів та формування власної міліції) не автономія, то що тоді автономія? Байдуже, що це слово жодного разу не вживається в тексті. Справа ж не у слові. Хоч вілаєтом це назви, справа у змісті. Крим, до слова, навіть маючи статус АРК, близько не мав подібних повноважень.
Київ обіцяє амністію тим, кого досі називав терористами.
Київ обіцяє відведення військ не від смуги, яка визначена попередніми мінськими домовленостями, а від фактичної лінії фронту. Даруйте за питання дилетанта: а нащо хлопці стільки впиралися під ДАП та у Дебальцевому?
Київ обіцяє провести конституційну реформу з метою децентралізації (ніхто не знає, що саме стоїть за цим словом). І це знаходиться поза межами логіки, права та здорового глузду. Ні Меркель, ні путін, ні захарченко, ні Кучма з Порошенком НЕ МАЮТЬ ПРАВА обіцяти будь-чого, коли йдеться про Конституцію. Позаяк Основний закон пишеться і змінюється ВІД ІМЕНІ НАРОДУ, що уповноважує на це ВЕРХОВНУ РАДУ. Конституція не заповіт, її не переписують просто так. Порошенко чи Кучми з таким же успіхом могли пообіцяти внести зміни до Біблії, у них на це не більше й не менше повноважень. Київ погодився на те, що подальше втілення угоди про Асоціацію між Україною та ЄС буде відбуватися з урахуванням позиції…Росії.
ЄС обіцяв розглянути питання про підсилення санкцій, якщо перемовини у Мінську зірвуться. І обіцяв розглянути питання про послаблення санкцій, якщо в Мінську буде успіх. Чи можна вважати такий підсумок успіхом? З точки зору ЄС, який теж (нема де правди діти) потерпає від санкцій.
Що отримали ми? Обіцянку припинити вогонь. Схожа обіцянка була у вересні. ДАП, Красний Партизан, Маруіполь, Волноваха, Краматорськ, Вуглегорськ, Логвіново....Далі продовжувати?
Ще? Путін заявив про повагу до суверенітету та територіальної цілісності України? І шо? Віддав Крим?
Ще? Жодної згадки про днр, лнр та автономію. Ну.
Ще? Обіцянку, що до кінця року нас пустять на власний держкордон. Хто пустить? Визнана Києвом «народна міліція» на чолі з гіві та моторлою? Після того, як ми відійдемо на 50 км?
Ще? Виведення іноземних військ. Але ж Путін каже, що їх там нема. Процес відбуватиметься під контролем ОБСЄ? Угу. Ми бачили цей контроль.
Ще ми отримали обіцянку, що випустять Савченко. І ще нам дадуть 40 «ярдів». У борг. І цього все одно не вистачить, якщо ми збираємося утримувати соціалку днр та лнр, та відновлювати знищену там інфраструктуру.
А якщо не збираємося, то нащо це було ухвалювати?
Чим нинішня угода відрізняється від вересневої? Ми втратили території. Втратили людей. Чимало. І взяли на себе більше формалізованих зобов’язань.
Я нічого не забув?
Поддержать сайт - ваша помощь важна
Блог в соцсетях:
Твиттер Вконтакт Фейсбук Гуглоплюс Ютуб Инстаграм livejournal
Блог в соцсетях:
Твиттер Вконтакт Фейсбук Гуглоплюс Ютуб Инстаграм livejournal
