Насєлєніє

Російсько-українська війна, з точки зору економіки, абсолютно не вигідна ані Україні, ані Росії. Всі ми розуміємо, що будь-яка війна – це величезні витрати людських, а також фінансових ресурсів, які не є зайвими в жодної зі сторін.

Проте війна триває. До України постійно стягуються ворожі війська та надходить жива сила – 300 кілометрів державного кордону залишаються неконтрольованими. Але так повелося ще з травня, що кожну нову партію російських десантників, артилеристів, снайперів, танкістів та інших військових спеців і просто найманців спіткає однакова доля – практично всі вони (за рідким виключенням) залишаються тут. З кожною командою  штурмувати, скажімо, один лише Донецький аеропорт одночасно скорочується насєлєніє Росії.    

Втрати несе й українська сторона. В «котлах» гинуть, поряд із військовослужбовцями ВСУ, і бійці добровольчих батальйонів, які було сформовано переважно з активістів Майдану та справжніх патріотів. У такий спосіб знищуються ті найбільш дієві сили суспільства, що не залежать від політичної волі та владою не керуються. Саме їх найбільше боїться Кремль, саме вони становлять найбільшу загрозу для правлячої еліти в Україні.

І навпаки: після кожної вдалої атаки наших сил, після кожного штурму Донецького аеропорту Росія послідовно знижує для себе ризик Майдану та інших подібних явищ. Добровольці-антифашисти з Магаданського краю, Ростовської, Омської, Костромської та інших областей, з Москви та Санкт-Петербургу – це, по суті, концентрований збір осіб, які мають певні лідерські якості. Вони зважилися, нехай і під впливом російської пропаганди чи бажання заробити в Україні грошей, захищати «рускій мір», для чого за своєю волею приїхали топтати нашу українську землю. Професійні військові, в тому числі командири, які свідомо виконували накази атакувати позиції українських сил – це частина еліти російської армії, що має авторитет серед підлеглих і тому може становити загрозу для правлячого диктатора. Є також і ті з військових, хто дійсно не знали до останнього, куди їх направляють. Щодо останніх, то може, крамольні речі напишу, але тих хлопців мені шкода.  

Всіх їх було утилізовано. Щоразу, коли українське військове керівництво оприлюднювало відомості про кількісні втрати російських найманців і терористів, а народ у соцмережах емоційно ділився радістю з цього приводу (а це було чи не єдиною доброю новиною), мало хто замислювався над тим, що відбувається після утилізації та для чого взагалі її було задумано.

Почнемо з того, що практично в усіх них були сім’ї, діти. Якщо підрахувати – загалом виходить дуже багато дітей-напівсиріт. Вбитих батьків (якщо знайдуть і зберуть по залишках) поховають тихо, таємно, у безіменних могилах, а про місце поховання їхні рідні, можливо, так ніколи й не дізнаються. Як зростатимуть ці діти?

Здавалося б, не логічно: направляти на вірну смерть величезні ресурси своєї країни, населення якої й без цього постійно скорочується. А тут ще ООН прогнозує, що до 2025 року росіян там залишиться десь 129,3 млн., а якщо ситуація з народжуваністю не зміниться, то  до 2050 р. чисельність населення Росії скоротиться до 110 млн. людей.

Не треба бути експертом у демографії, соціології та геополітиці, щоби пояснити, в чому головна причина вимирання корінних росіян і зубожіння насєлєнія.

Населення Росії старішає. Взагалі прийнято вважати старим населення країни, де частка людей віком від 65 років перевищує 7%. На Росії таких зараз 13%, а громадян непрацездатного віку вже більше, ніж є працездатних. Російські експерти самі давно в курсі, що до 2016 р. особи похилого віку будуть становити вже 20% від загальної кількості, а діти до 15 років – 17%. У структурі населення скоротиться частка людей працездатного віку. Це потягне за собою катастрофічні наслідки, що відчує на собі кожна російська сім’я – скорочення доходів на душу населення. Вже у 2016 р. на одного працюючого буде один утриманець: щоб було зрозуміло, уявіть звичайну сім’ю з двох дорослих і однієї дитини – якщо в цій сім’ї працює лише один, то прожити на ці кошти всім разом буде вкрай складно.   

Регіони на Росії показують різні дані щодо природного приросту населення, втім у цілому по країні кількість народжених приблизно дорівнює кількості померлих.

Росстат визнає: кількісні втрати населення компенсує міграційний приріст – у 2012 р., наприклад, він перевищив їх у 23,1 рази. Вкотре у Росстаті твердять і про те, що короткочасний бебі-бум минув, і тепер заміщення корінного населення відбувається за рахунок переселенців.

Чи існує сьогодні на Росії нація як така? Може, правильнішим іменуванням 146-мільйонного насєлєнія є термін «орда»?

У більшості з регіонів Росії етнічний склад населення є неоднорідним. Одвічно російські області – це території від Європейської Півночі, Північного Заходу до центральних районів Росії. У районі Уралу, на півдні Сибіру та Далекого Сходу сьогодні розгортаються цікаві події. Путін має там Китайський другий фронт.

Народ Китаю творив свою історію тисячоліттями. Тому китайці краще за всіх знаються на тому, що таке нація, особливо нація китайська – з її славетним минулим, філософією, єдиними багатовіковими традиціями, культурою та мовою… Росіян і інших вони нацією не вважають.

Путін не може перемогти Китай. Він, хоч і шизофреник, але це розуміє. Для того, щоби створити у прикордонних з Китаєм регіонах штучний «прошарок» - перепон між росіянами та китайцями, у Кремлі було розплановано масштабну кампанію. Розселення біженців з України – це лише очевидна її частина. До цього потрібно було створити відповідні умови для налагодження потоку переселенців.

Ставку було невипадково зроблено на російськомовне насєлєніє. Все дуже просто: для початку, треба було розколоти країну на Захід і Схід. Примусити населеніє ненавидіти решту України можна за допомогою пропаганди. Далі, щоби потенційний «китаєзапобіжний» прошарок не знайшов місця в інших областях своєї країни та гарантовано попрямував до Росії, було запущено на повну потужність механізм збудження ненависті до «дамбасян» і «лугандонців» - їм відмовлялися здавати житло, їх кляли, всіляко таврували та поширювали неймовірні байки про страшних вихідців з Донбасу. До того ж, лунали і пропозиції щодо примусового виселення таких до Росії.  

А потім, щоби виключити повернення біженців назад в Україну достатньо знищити їхнє житло та інфраструктуру (тобто позбавити робочих місць).

То скільки ж їх виїхало? Агенція ООН у справах біженців у липні цього року нарахувала 110 тис. українців, які виїхали саме до Росії. Наскільки нам стало легше від цього? Країна втратила працездатні одиниці насєлєнія, що могли би трудитися тут і сплачувати податки. Виїхали вони цілими сім’ями, з дітьми. А на кожну народжену в Україні дитину батьки вже одержали з держбюджету чималі суми допомоги.  

На Росії десятиліттями практикується така фільтрація населення, коли шляхом масових безглуздих убивств гідні люди знищуються, а покидьки заправляють усім. Це – складова російського імперського режиму й відповідь на запитання про те, чому менталітет насєлєнія там саме такий і звідки стільки тупих «ватників».

Путін давно наперед розрахував, для чого йому потрібні діти вбитих в Україні. В цьому він копіює досвід одного зі своїх попередників – імператора Ніколая, опорою правління якого були кадетські корпуси (чоловіча частина населення) та інститути благородних дівиць (жіноча частина населення).

В кадетських корпусах, де панувала сувора муштра, навчалися солдатські діти. Більшість з них були ліниві та мали слабкі здібності до наук, а посилені стройові вправи забирали в кадетів весь час і майже не лишали сил на ретельну підготовку уроків. Пріоритетом у кадетських корпусах було виховання дисципліни, а не досягнення високих результатів навчання – дозволялося навіть залишатись у кожному класі по два роки. Після завершення навчання майже всі вони одразу вступали на військову службу, що також не передбачала розумової роботи.

Всього на території Російської Імперії було 40 кадетських корпусів. У сучасній Росії їх нараховується вже 50. Путін не вічний, а от його наступники і у майбутньому користуватимуться цією опорою для своєї влади.

Паралельно скрізь – у ЗМІ, на телебаченні тощо запущено потужну пропаганду, що вихваляє престижність військової служби та збройну міць російської армії та силових структур. Низькопробні російські серіали «Десантура», «Братство десанта», «Десант есть десант», «Спецгруппа», «Кадети», «До свидания, мальчики (Подольские курсанты)», «Кремлевские курсанты», «Разведчики», «Разведчицы», «След» і ще зо три десятки інших на подібні теми, хоч вони і вражають тупістю постановки та величезною кількістю «ляпів», але все ж «затягують» аудиторію глядачів.

Сьогодні серед сотень тисяч внутрішніх переселенців, які перебувають у різних областях України, ще чимало тих, хто постійно питає одне й те саме:

- Когда украинская армия освободит нашу территорию?

Ніщо інше їх не цікавить.

Прикро те, що вони так нічого і не зрозуміли. Проте, зберегли для себе найголовніше – російську мову.

Нація, що зневажає свою культуру, не знає своєї історії, цурається своєї мови є приреченою перетворитися саме на насєлєніє. Тоді в руках кожного наступного диктатора громадяни використовуватимуться лише як клітинки потворної біомаси – вже не народ, а безвольні, бездумні й покірні «елементи».

Такі вже нездатні піднятися проти «царя».